.jpg)
Перша допомога: алгоритм
Знання та навички з надання першої долікарської допомоги при всякого роду пошкодженнях необхідні всім, тому що викликавший пошкодження нещасний випадок може статися в будь-який час та в будь-якій обстановці – вдома, на виробництві, на вулиці, під час занять фізкультурою та спортом. У той же час від того, наскільки правильно та своєчасно буде надана перша долікарська допомога потерпілому, нерідко залежить його подальший стан здоров’я.
У деяких випадках зволікання з наданням допомоги може призвести до летального результату потерпілого на місці події. Іноді неправильне та невміле надання допомоги може стати причиною всякого роду ускладнень, що затягують одужання потерпілого або навіть ведуть до інвалідності.
Під час стихійних лих, аварій та у військовий час різноманітні пошкодження стають масовими, тому до надання допомоги постраждалим, крім медичних працівників, залучають населення, якому перш за все й необхідні знання та навички з надання першої медичної допомоги.
До першої медичної допомоги відносять тимчасову зупинку кровотечі, накладення пов’язок, шинування переломів, проведення штучного дихання та інших заходів.
Травмою називається насильницьке ушкодження тканин тіла, будь-якого органу або всього організму у цілому. Удари та поранення м’яких тканин, перелом кісток, струс мозку, опіки – все це різні види травм.
Неодмінною умовою вдосконалення знань та практичних навичок з надання допомоги постраждалим є активна участь учнів у тренувальних заняттях, змаганнях та навчаннях, які Ви можете пройти у нашому центрі здоров’я, краси та успіху «The Vesnina Group».
Прийоми та способи зупинки кровотеч, правила накладення пов’язок при пораненнях
Під час наявності у людини кривавих ран важливо якомога швидше зупинити кровотечу. Найбільш швидко це можна зробити, притиснувши пальцем кровоносну судину до прилеглої кістки.
Під час кровотеч з ран голови притискають скроневу артерію попереду козелка вуха, на рівні брови; під час кровотечі з ран щоки або губи притискають нижнечелюстную артерію на нижній щелепі проти малого корінного зуба; кровотечу з ран голови та обличчя можна зупинити також шляхом притиснення однієї з сонних артерій (збоку від гортані) до шийних хребців.
Кровотечу із плечової артерії можна зупинити, вдавивши тугий валик з вати у пахвову впадину; з ран на нозі – шляхом притискання стегнової артерії у середині пахового згину.
Сильна артеріальна кровотеча з ран на кінцівках зупиняється накладенням вище ран жгута або закрутки. Перед накладенням жгута (гумового) під нього необхідно підкласти м’яку підкладку з матерії, вати або марлі. Жгут злегка розтягують та роблять навколо кінцівки кілька витків один до іншого, щоб утворилася широка тиснуча поверхня; кінці жгута скріплюють за допомогою гачка та ланцюга або зав’язують.
Матерчатий жгут – бавовняну тасьму – накидають на кінцівку та намотують у декілька шарів. Вільний кінець тасьми потім протягують у пряжку, затягують якомога тугіше та закріплюють за допомогою закрутки. Під час відсутності жгута можна використовувати підручні засоби (мотузку, хустку, бинт, ремінь брюк), за допомогою яких накладається закрутка. Жгут (закрутка) накладається не більше ніж на 1,5-2 години у теплу пору року, а у холодну пору – не більше ніж на 1 годину, інакше може статися омертвіння кінцівок. Час накладення жгута (закрутки) обов’язково зазначають (олівцем, ручкою, маслом, мазутом, кров’ю) на самій пов’язці або на папері, який підкладають під жгут (закрутку), або на самому постраждалому. Іншим надійним способом зупинки кровотечі з ран кінцівок є максимальне згинання кінцівки у суглобах з фіксацією її у такому положенні. Будь-яка рана може стати небезпечною не тільки у результаті виниклої кровотечі, але й внаслідок зараження її мікробами. Щоб уникнути цього, забороняється чіпати рану руками, вилучати з неї глибоко сидячі осколки (чужорідні тіла), видаляти залишки одягу, що прилипли до неї. На рану звичайно кладуть кусок стерильної марлі або бинта. Бинтують, як правило, зліва направо, закриваючи кожним новим витком попередній на половину ширини бинта, від вузької частини тіла до більш широкої, тобто знизу вгору.
Під час проникаючих пораненнях живота рану закривають стерильною серветкою, а під час випадінні внутрішніх органів навколо них накладають ватно-марлеве кільце, стерильну серветку і не туго прибинтовують. Вправляти у рану внутрішні органи, що випали, забороняється. Потерпілому з таким пораненням не можна давати пити, можна лише змочувати водою губи.
Надання першої медичної допомоги при переломах
При переломах потерпілому необхідно забезпечити спокій і нерухомість (іммобілізацію) зламаної кістки. Іммобілізація досягається шляхом накладення стандартних або виготовлених з підручних матеріалів шин. В якості підручних засобів можна використовувати палиці, тростини, лижі, парасольки, дошки, фанеру, пучки гілок та ін.
Шини накладають на зовнішню та внутрішню поверхні зламаної кінцівки. Вони повинні обов’язково забезпечувати непорушність двох прилеглих до місця перелому суглобів. При накладенні шин на оголену поверхню їх необхідно обкласти ватою або будь-яким м’яким підручним матеріалом, а потім закріпити бинтом, рушником, косинками, ременями та ін.
При відкритих переломах спочатку за допомогою жгута зупиняють кровотечу, а потім на рану накладають пов’язку. Після цього потерпілому вводять знеболювальний засіб та забезпечують іммобілізацію кінцівки. Якщо при первинному огляді важко відрізнити удари та вивихи від переломів кісток, то допомогу необхідно надавати, як при переломах.
При переломі кісток передпліччя руку у ліктьовому суглобі згинають під прямим кутом долонею до тулуба. Шину беруть такої довжини, щоб один її кінець охоплювали пальці руки, а другий заходив за ліктьовий суглоб. У такому положенні шину закріплюють бинтом, а руку підвішують на косинці або ремені.
При переломі плечової кістки передпліччя згинають під прямим кутом у ліктьовому суглобі, а на зламану кістку плеча накладають дві шини: одну з зовнішнього боку плеча, а іншу – від пахвової западини до ліктьового суглоба. Потім обидві шини прибинтовують до плеча та зігнуте передпліччя підвішують на ремінь або косинку.
При відсутності табельної шини або підручних засобів зігнуту у лікті руку підвішують на косинці, ремені та прибинтовують до тулуба.
Для накладення шинної пов’язки при переломі стегна необхідно мати як мінімум дві великі шини. Одну з них накладають по зовнішній поверхні кінцівки, при цьому один її кінець повинен знаходитися під пахвою, а інший трохи виступати за стопу. Другу шину накладають по внутрішній поверхні ноги так, щоб один її кінець досягав області промежини, а інший виступав за край стопи. У такому положенні шини прибинтовують до тулуба.
У разі відсутності табельних шин або підручних засобів пошкоджену ногу слід прибинтувати до здорової ноги.
При переломі гомілки першу допомогу надають так само, як і при переломі стегна.
При переломі тазу потерпілого необхідно укласти горизонтально на спину та підкласти під коліна валик (скатку пальто, куртку, подушку, щоб зменшити напруженість м’язів стегон та живота).
Пораненого у хребет слід дуже дбайливо покласти на тверду поверхню (щит, дошку), уникаючи при цьому будь-яких струсів та згинання хребта.
При переломах ребер на грудну клітину потрібно накласти тугу кругову пов’язку.
При переломі ключиці у пахвову впадину з травмованої сторони підкладають кому вати та плече туго прибинтовують до тулуба, а передпліччя підвішують на косинці, другою косинкою прикріплюють руку до тулуба.
При переломах щелепи потрібно прикрити рот та зафіксувати щелепу пов’язкою.
Допомога при опіках
Опіки – пошкодження тканин, що виникає під дією високої температури, електричного струму, кислот, лугів або іонізуючого випромінювання. Відповідно розрізняють термічні, електричні, хімічні та променеві опіки. Термічні опіки зустрічаються найбільш часто, на них припадає 90-95% всіх опіків.
Тяжкість опіків визначається площею та глибиною поразки тканин. Залежно від глибини ураження розрізняють чотири ступені опіків. Поверхневі опіки при сприятливих умовах загоюються самостійно. Глибокі опіки вражають крім шкіри й глибоколежачі тканини, тому при таких опіках потрібна пересадка шкіри. У більшості уражених звичайно спостерігається поєднання опіків різних ступенів.
Вдихання полум’я, гарячого повітря та пара може викликати опік верхніх дихальних шляхів та набряк гортані з розвитком порушень дихання. Загальний стан потерпілого залежить також від просторості опікової поверхні. Якщо площа опіку перевищує 10-15% (у дітей більш як 10%) поверхні тіла, у потерпілого розвивається так звана опікова хвороба, перший період якої – опіковий шок. Перша допомога полягає у припиненні дії вражаючого фактора. При опіку полум’ям слід загасити палаючий одяг, винести потерпілого із зони пожежі, при опіках гарячими рідинами або розплавленим металом – швидко видалити одяг з області опіків. Частини одягу, що пристали до тіла, не зривають, а обрізають навколо та залишають на місці. Не можна зрізати та зривати пухирі, які утворюються, торкатися опіку руками.
При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіку протирають спиртом, одеколоном, водою, а на обпалену поверхню накладають суху стерильну пов’язку. Для припинення впливу температурного чинника необхідно швидке охолодження ураженої ділянки тіла шляхом занурення у холодну воду, під струмінь холодної води або зрошенням хлоретілом.
Хімічні опіки шкіри виникають у результаті попадання на шкіру кислот (оцтової, соляної, сірчаної та ін.), лугів (їдкого натру, нашатирного спирту, негашеного вапна). Глибина опіку залежить від концентрації хімічного агента, температури та тривалості впливу. Якщо своєчасно не буде надано першу медичну допомогу, хімічні опіки можуть істотно заглибитися за 20-30 хвилин. Поглибленню та поширенню опіків сприяє також просочений кислотою або лугом одяг. При попаданні на шкіру концентрованих кислот на шкірі та слизових оболонках швидко виникає сухий темно-коричневий або чорний струп з чітко обмеженими краями, а при попаданні концентрованих лугів – вологий сірувато-брудного кольору струп без чітких обрисів. В цьому випадку необхідно швидко видалити шматки одягу, просочені хімічним агентом. Необхідно знизити концентрацію хімічних речовин на шкірі. Для цього шкіру рясно промивають проточною водою протягом 20-30 хвилин.
При опіках кислотами після промивання водою можна використовувати лужні розчини (2-3% -ний розчин питної соди – гідрокарбонату натрію – у мильній воді) або накласти стерильну серветку, змочену слабким лужним розчином. При опіках сірчаною кислотою воду використовувати не рекомендується, тому що у цьому випадку відбувається виділення тепла, що може посилити опік.
При опіках лугом також після промивання водою можна використовувати для обробки опікової поверхні слабкі розчини кислот (1-2% -ний розчин оцтової або лимонної кислоти). Бажано дати знеболюючі препарати та обов’язково направити потерпілого в опікове відділення. У разі просочування одягу хімічно активною речовиною потрібно швидко видалити її. Протипоказані будь-які дії на опікових ранах.
З метою знеболювання потерпілому дають анальгін (пенталгин, темпалгин, седалгин). При великих отруєннях потерпілий приймає 2-3 таблетки ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) та 1 таблетку димедролу.
До прибуття лікаря дають пити гарячий чай та каву, лужну мінеральну воду (500-2000 мл) або такі розчини: розчин бікарбонату натрію (харчова сода) 1/2 чайної ложечки, хлориду натрію (кухонна сіль) 1 чайна ложечка на 1 літр води; розчин чаю, на 1 літр якого додають 1 чайну ложечку кухонної солі, 2/3 чайної ложечки гідрокарбонату або нітрату натрію.
Хімічні опіки (кислотами та лугами) очей виникають при випадковому попаданні в очі кислот та лугів у вигляді розчинів, крапель, порошків.
При попаданні в очі концентрованих кислот та лугів у людини з’являються сильні болі в очах, світлобоязнь, погіршення зору. Об’єктивно визначається різке почервоніння слизової оболонки ока, помутніння рогівки.
При хімічному опіку очей у порядку першої невідкладної допомоги необхідно одразу ж вимити обличчя із заплющеними очима, а потім, промити очі проточною водою протягом 10-15 хвилин. Для цього можна направити на око струмінь з водопровідного крана або просто лити на нього воду з будь-якого чистого судини, промивати можна також з гумового балончика, скляної (очної) ванночки та ін. Можна використовувати і грудку чистої вати, яку спочатку занурюють у воду, а потім, не віджимаючи, проводять нею від зовнішнього кінця ока до внутрішнього, ледь торкаючись його.
При опіках кислотами, якщо є можливість, до води трохи додають харчової соди (2% -ний содовий розчин). При опіках лугами можна промити очі слабким (1-2%) розчином оцтової кислоти, 2% -ним розчином борної кислоти або молоком.
При сильних болях потерпілому необхідно дати всередину знеболюючі таблетки (анальгін 1-2 таблетки), а в очі закапать 10-30% -ний розчин сульфацила натрію (альбуцид), 2% -ний розчин новокаїну або 0,25-0,5% -ний розчин дикаїну. Після цього потерпілого треба негайно відправити у стаціонар.
Надання першої медичної допомоги при шоку, ураженні електричним струмом, утопленні, обмороженні, тепловому та сонячному ударах
Шок – це складна реакція організму на больові роздратування, яка виникає при важких пораненнях та переломах, супроводжуваних втратою крові. Шоковий стан характеризується різким занепадом сил та зниженням всіх життєвих функцій організму: дихання стає поверхневим, кров’яний тиск падає, виступає холодний піт, настає стан заціпеніння.
Перша допомога при шоці полягає у зупинці кровотечі, іммобілізації переломів, накладення пов’язок, введення протибольового засобу. Потім потерпілого потрібно зігріти – вкрити ковдрою, обкласти грілками та, якщо немає пошкоджень черевної порожнини, дати йому гарячого чаю, кави або теплою підсоленої води (на 1 літр води 1-0,5 чайної ложки кухонної солі та стільки ж питної соди) та якнайшвидше та обережніше доставити до лікувального закладу.
Ураження електричним струмом
При ураженні електричним струмом постраждалого необхідно якомога швидше звільнити від впливу джерела напруги: вимкнути струм, вийняти запобіжники, перерубати дроти. При видаленні струмопровідних проводів або предметів з тіла потерпілого, необхідно суворо дотримуватись заходів безпеки, щоб надаючий допомогу уникнув поразки струмом. Наприклад, провід перерубують з обох сторін потерпілого, тому що невідомо, звідки надходить струм. Сокира повинна бути з сухою дерев’яною ручкою. Якщо оголений дріт лежить на потерпілому, його необхідно скинути за допомогою жердини, сухої палиці, дошки або пожежного багра, древко якого має бути сухим.
Іноді потерпілого можна відтягнути від струмопровідного предмета, взявши його за одяг, але при цьому необхідно уникати дотику до оточуючих металевих предметів та до тіла потерпілого. Оказуючому допомогу слід покласти собі під ноги суху дошку або скло, на руки надіти сухі рукавички або обмотати їх сухими ганчірками.
Після відділення потерпілого від джерела струму йому негайно надають допомогу: при необхідності роблять штучне дихання та непрямий масаж серця, на обпечені місця накладають пов’язки.
Утоплення
Утоплення можливо при купанні у водоймах, хоча іноді відбувається й в інших умовах, наприклад, при зануренні у ванну з водою, у ємність з будь-якої іншою рідиною. Значну частину потонулих становлять діти. Потонулого можна врятувати, якщо вчасно та правильно надати йому першу допомогу. В першу хвилину після утоплення у воді можна врятувати більше 90% постраждалих, через 6-7 хвилин лише близько 1-3%.
Рятувати потопаючого часто доводиться вплав, тому що нерідко нещастя трапляється у місцях, де немає під рукою спеціальних рятувальних засобів, далеко від рятувальної станції. Успіх дій рятувальника у значній мірі обумовлений раціональною їх послідовністю, умінням плавати та надавати першу допомогу потерпілому. Дуже важливо не розгубитися та боротися за життя потонулого навіть при настанні ознак клінічної смерті.
Рятувальник повинен швидко добігти до найближчого до потопаючого місця уздовж берега. Якщо потопаючий знаходиться на поверхні води, то бажано заспокоїти його ще здалеку, а якщо це не вдається, то краще постаратися підпливти до нього ззаду, щоб уникнути захоплень, від яких часом буває важко звільнитися. Одним з дієвих прийомів, який дозволяє звільнитися від подібних судомних обіймів, є занурення з потопаючим у воду. В таких обставинах він, намагаючись залишитися на поверхні, відпустить рятувальника. При зануренні потопаючого на дно, рятувальник повинен пірнути, проплисти уздовж дна (у проточній воді з огляду на напрямок та швидкість течії). При достатній видимості слід відкрити під водою очі, тому що рятувальні дії у цьому випадку більш ефективні. Виявивши потопаючого, треба взяти його за руку, попід пахви або за волосся та сильно відштовхнувшись від дна, спливти з ним на поверхню, інтенсивно працюючи при цьому тільки ногами та вільною рукою.
Доставивши потопаючого на берег, приступають до надання першої допомоги. У людини, витягнутої з води, очищають рот та горло від мулу, землі та слизу пальцем, обмотаним хусткою або марлею. Потім рятувальник, поклавши потерпілого животом на своє зігнуте коліно так, щоб голова була опущена вниз, кілька разів сильно натискає йому на спину, видаляючи таким чином воду з легенів та шлунка.
У разі зупинки дихання та серця необхідно негайно приступити до проведення штучного дихання “з рота у рот” або “з рота у ніс” та непрямого масажу серця.
Обмороження
При обмороженні відбувається побіління шкіри та втрата чутливості в уражених місцях, а потім з’являються набряклість та бульбашки. При наданні допомоги у разі обмороження головне – не допустити швидкого зігрівання переохолоджених ділянок тіла, тому що на них згубно діють тепле повітря, тепла вода, дотик теплих предметів, навіть рук. До входу потерпілого в опалювальне приміщення переохолоджені ділянки його тіла (найчастіше руки, ноги) потрібно захистити від впливу тепла, наклавши на них теплоізолюючі пов’язки (ватно-марлеві, вовняні та ін.). Пов’язка повинна закривати тільки область з вираженим зблідненням шкіри, не захоплюючи незмінні шкірні покриви. В іншому випадку тепло від ділянок тіла з непорушеним кровообігом буде поширюватися під пов’язкою на переохолоджені ділянки та викликати їх зігрівання з поверхні, що призведе до загибелі поверхневих тканин.
Після накладення теплозахисної пов’язки необхідно забезпечити нерухомість переохолоджених рук та ніг, тому що їх судини дуже тендітні й тому можливі крововиливи після відновлення кровотоку. Для цього можна використовувати шини, а також будь-який підручний матеріал: шматки щільного картону, фанери, дощечки. Для стопи слід застосовувати дві дощечки: одна на довжину гомілки з переходом на стегно, інша – по довжині стопи. Їх потрібно міцно кріпити під кутом 90.
На переохолоджених ділянках тіла пов’язку слід залишати до тих пір, поки не з’явиться відчуття жару та не відновиться їх чутливість.
Для поповнення тепла в організм та поліпшення кровообігу потерпілому слід давати пити гарячий солодкий чай або каву.
При загальному переохолодженні з втратою свідомості основним правилом надання першої допомоги залишається накладення теплозахисних пов’язок на руки та ноги потерпілого до внесення його в тепле приміщення.
Якщо на потерпілому заклякле взуття, то не слід його знімати, а потрібно обгорнути ноги ватником, пальто або іншим підручним матеріалом. Постраждалого слід терміново доставити до найближчої лікувальної установи, не знімаючи теплозахисних пов’язок.
Тепловий удар
Найбільш сильно виражені наслідки перегрівання організму при так званому тепловому ударі. Йому передує мобілізація всіх способів тепловіддачі з організму: різко розширюються судини шкіри, гранично збільшується потовиділення, значно частішають пульс та дихання. Одночасно спостерігається сильна спрага, яка супроводжується сухістю в роті й носоглоткі.
Якщо вплив високої температури триває, особливо в поєднанні з інтенсивною м’язовою роботою, то з’являються задишка, серцебиття. Незабаром до них приєднуються нудота, миготіння перед очима, відчуття повзання мурашок, оніміння. Іноді з’являються галюцинації, можливі необґрунтовані дії. Посилення запаморочення завершується втратою свідомості та падінням.
В окремих випадках на перший план виступає якийсь один з перерахованих симптомів: різке почервоніння та сухість шкіри; сильне підвищення температури тіла; збліднення та похолодання шкіри; посиніння губ; почастішання, а потім уповільнення пульсу та зменшення його наповнення; значне збільшення частоти дихання; блювота; розширення зіниць; судоми м’язів тулуба та кінцівок (особливо литкових м’язів), що супроводжуються різкими болями.
При важких формах теплового удару щоки потерпілого западають, ніс загострений, очі оточені темними колами, губи синюшні. Пульс 100-140 ударів у хвилину, нерідко нитковидний (насилу промацується). Можуть багаторазово повторюватися напади судом.
Перша допомога при тепловому ударі включає комплекс заходів. Насамперед потерпілого потрібно перенести в прохолодне місце, зняти одяг, що стискує, докласти охолоджувальні компреси (компрес з льодом або холодною водою, мокрий рушник або простирадло) на голову, область серця, великі судини (шия, пахвові, пахові області), хребет. Корисно обгорнути потерпілого змоченим в холодній воді простирадлом.
Випаровування води з її поверхні трохи знижує температуру. Для посилення випаровування можна використовувати вентилятор. При неповністю втраченій свідомості рекомендується рясне пиття – підсолену воду (можна мінеральну), холодний чай, кава (дорослим). Воду п’ють багато разів, невеликими порціями (по 75-100 мл); дати понюхати нашатирний спирт, а якщо можливо – подихати киснем (краще в суміші з вуглекислим газом). У разі зупинки дихання до прибуття швидкої допомоги проводять штучне дихання.
При своєчасно наданій допомозі втрата свідомості може не настати або бути короткочасною, поступово зникають всі інші симптоми. Якщо свідомість не повертається, то потерпілого слід якомога швидше доставити до найближчої лікувальної установи.
Сонячний удар
Сонячний удар розвивається при перегріванні голови, не захищеної від прямої дії сонячних променів. Він проявляється запамороченням, головним болем в поєднанні з різким почервонінням обличчя, почастішанням, а іноді уповільненням пульсу, короткочасним порушенням орієнтування в навколишньому середовищі, що супроводжується необґрунтованими діями, затьмаренням, а потім втратою свідомості. При важких формах відзначаються посмикування окремих м’язів, іноді судоми, мимовільні посмикування очей, різке розширення зіниць.
Перша допомога при сонячному ударі така ж, що й при тепловому. Особливу увагу слід звертати на охолодження голови – часто змінювати холодні компреси.
Перша допомога при укусі кліща
Кліщовий енцефаліт – це важке інфекційне захворювання переважно для районів Західного Сибіру та Новосибірської області зокрема. Суть цього захворювання полягає в ураженні центральної нервової системи, викликаному потраплянням вірусу кліщового енцефаліту в організм людини через укус кліща. Кліщ, насмоктавшись крові хворої тварини (зайці, миші-полівки, бурундуки) є переносником інфекції. Активність кліщів-переносників значно підвищується навесні та на початку літа: в травні-червні.
При виявленні на шкірі кліща, його слід негайно видалити. Для цього рекомендується зробити петлю з нитки, накинути її на кліща та, поступово розхитуючи петлю, видалити кліща зі шкіри. Можна капнути на кліща краплю керосину, рослинного масла або яку-небудь іншу маслянисту рідину.
Кліщ як би задихається в цій рідині та “виходить” назовні. Кліща слід спалити. Якщо хоботок кліща залишився в шкірі, його слід видалити як звичайну занозу голкою, обробленою спиртом.
Після видалення кліща потерпілого слід негайно направити в найближчий медпункт для введення специфічного гамаглобуліну з метою запобігання захворювання.
Штучне дихання
У разі зупинки дихання та серця необхідно негайно приступити до проведення штучного дихання “з рота в рот” або “з рота в ніс” та непрямого масажу серця.
Для проведення штучного дихання потерпілого необхідно покласти на спину, голову максимально закинути назад, підклавши йому під лопатки дошку або валик з одягу, щоб випростались повітроносні шляху та язик не закривав входу в трахею.
Роблячи штучне дихання способом “з рота в рот” людина, яка надає допомогу, розташовується збоку від голови потерпілого, одну руку підсовує під його шию, а долонею іншої руки натискає на лоб, максимально закидаючи голову. При цьому корінь язика піднімається та звільняє вхід в гортань, а рот потерпілого відкривається.
Той, хто надає допомогу, нахиляється до обличчя потерпілого, робить глибокий вдих відкритим ротом, потім повністю щільно охоплює губами відкритий рот потерпілого та робить енергійний видих; одночасно закриває ніс потерпілого щокою або пальцями руки, що знаходиться на лобі. Як тільки грудна клітина потерпілого піднялася, нагнітання повітря припиняють, і той, хто надає допомогу, піднімає свою голову, відбувається пасивний видих у потерпілого. Для того щоб видих був більш глибоким, можна несильним натисканням руки на груди допомогти повітрю вийти з легенів потерпілого.
Якщо у потерпілого добре визначається пульс та необхідно проводити тільки штучне дихання, то інтервал між вдихами має становити 5 секунд, що відповідає частоті дихання 12 разів на хвилину.
Якщо відкрити рот не вдається, слід проводити штучне дихання способом “з рота в ніс”.
Якщо у потерпілого відсутнє не тільки дихання, але й пульс на сонній артерії, одного штучного дихання при наданні допомоги недостатньо. В цьому випадку необхідно проводити зовнішній масаж серця. Якщо допомогу надає одна людина, вона розташовується збоку від потерпілого та, нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (за способом “з рота в рот” або “з рота в ніс”), потім розгинається, залишаючись на цій же стороні від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудей, відступивши на два пальці вище від її нижнього краю, а пальці піднімає. Долоню другої руки вона кладе поверх першої поперек або уздовж та натискає, допомагаючи нахилом свого корпусу. Руки при натисканні повинні бути випрямлені в ліктьових суглобах.
Натискати слід швидкими поштовхами так, щоб зміщувати грудину на 3-4 см; тривалість натискання не більше 0,5 с; інтервал між окремими натисканнями не більше 0,5 с.
В паузах рук з грудини не знімають (якщо допомогу надають двоє людей), пальці залишаються піднятими, руки повністю випрямлені в ліктьових суглобах.
Якщо пожвавлення проводить одна людина, то на кожні два глибоких вдування вона робить 15 натискань на грудину, потім знову робить два вдування та знову повторює 15 натискань. За хвилину необхідно зробити 60 натискань та 12 вдувань, тобто виконати 72 маніпуляції, тому темп реанімаційних заходів повинен бути високим.
Досвід показує, що найбільше часу витрачається на штучне дихання. Не можна затягувати вдування; як тільки грудна клітка потерпілого піднялася, його треба припиняти.
При участі в реанімації двох чоловік співвідношення “дихання – масаж” складає 1:5, тобто після одного вдування проводиться п’ять натискань на грудну клітину.
Перша допомога при отруєнні сильнодіючими отруйними речовинами
Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) зазвичай називають такі хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК), можуть завдати шкідливий вплив на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.
У різних галузях промисловості в даний час використовується більше 100 найменувань СДОР.
Хімічні підприємства, що виробляють або використовують такі СДОР, як хлор, аміак, фосген, синильна кислота, сірчистий ангідрид, бензол, в разі аварійних ситуацій становлять небезпеку для робітників та службовців, а при великих аваріях і для населення.
Хлор – жовтувато-зелений газ зі своєрідним різким задушливим запахом, в 2,5 рази важчий за повітря, добре розчиняється у воді, спирті, ефірі. Хлор досить широко застосовується в різних галузях промисловості. Його використовують для відбілювання тканин, при виробництві целюлози та паперу, виготовлення різних видів каучуку (гуми), для знезараження води на водопровідних станціях, як дезінфікуючий засіб.
Поріг сприйняття 0,003 мг/л, ГДК в робочій зоні 0,001 мг/л. Вражаюча концентрація при експозиції 1 годину становить 0,01 мг/л, смертельна при тій же експозиції 0,1-0,2 мг/л.
При тиску 5-7 атмосфер хлор зріджується в темно-зелену рідину, яку зберігають в балонах, підземних резервуарах.
При виході в атмосферу з несправних ємностей димить. При випаровуванні та з’єднанні з водяними парами в повітрі стелиться над землею в вигляді туману зеленувато-білого кольору, може проникати в нижні поверхи та підвальні приміщення будинків. Пари хлору сильно дратують органи дихання, очі та шкіру. Хлор проникає в організм головним чином через дихальні шляхи.
Ознаки отруєння хлором: різкий біль в грудях, сухий кашель, блювання, порушення координації рухів, задишка, різь в очах, сльозотеча. Можливий смертельний результат при вдиханні високих концентрацій.
Допомога при отруєнні хлором
На ураженого хлором необхідно надіти промисловий протигаз марки “В” або “М”, цивільний протигаз ГП-5, при високих концентраціях – ізолюючий протигаз, швидко винести на незараженную територію, звільнити від одягу, що стискує. У разі ослаблення або зупинки дихання роблять штучне дихання “з рота в рот”. Очі, рот, носоглотку промивають чистою водою з додаванням невеликої кількості 2-5% -ного розчину питної соди. Потерпілому дають рясне пиття: тепле молоко, чай, кава. У холодну пору його треба зігріти та забезпечити повний спокій.
Аміак – безбарвний газ із запахом нашатирю, легший за повітря, (поріг сприйняття 0,037 мг/л). Він застосовується в якості хладогенту в холодильних установках, при виробництві добрив та іншої хімічної продукції. Суха суміш з повітрям у співвідношенні 1:3 здатна вибухати. Добре розчиняється у воді.
Резервуари з аміаком повинні розміщуватися в піддоні або захищатися обвалуванням. На складі з аміаком один резервуар заглиблюється для аварійного зливу самопливом. При виході з несправних ємностей димить. Небезпечний при вдиханні. Пари аміаку сильно дратують органи дихання, очі та шкіру.
ГДК в повітрі: в населених пунктах середньодобова 0,0002 мг/л, в робочій зоні 0,02 мг/л. Роздратування відчувається вже при 0,1 мг/л. Вражаюча концентрація при 6-годинній експозиції 0,21 мг/л, а смертельна при 30-хвилинній експозиції 7 мг/л.
Ознаки отруєння аміаком: прискорене серцебиття, порушення частоти пульсу, кашель, нежить, різь в очах та сльозотеча, важке дихання, а при тяжкому отруєнні – нудота та порушення координації рухів, маячний стан.
Допомога при отруєнні аміаком
На ураженого аміаком надіти промисловий протигаз марки “КД” або “М”, при дуже високих концентраціях – ізолюючий протигаз та винести потерпілого із зони зараження на чисте повітря. На незараженій території потерпілому дають вдихати водяні пари. У випадку утруднення або зупинки дихання роблять штучне дихання способом “з рота в рот”. При попаданні аміаку в шлунок треба випити кілька склянок теплої води з додаванням однієї чайної ложки столового оцту на склянку води та викликати блювоту. Коли аміак вражає очі, їх рясно промивають водою.
При великих опіках вводять знеболювальний засіб за допомогою шприц-тюбика. Якщо утворилися бульбашки, ні в якому разі їх не можна розкривати, а слід накласти стерильні пов’язки. Постраждалого необхідно укрити, дати йому можливість зігрітися та забезпечити спокій.
Способи виносу потерпілих
Крім надання самодопомоги та взаємодопомоги, люди яких навчають, повинні оволодіти способами виносу потерпілих в безпечні місця та для завантаження на транспорт. Ці способи диктуються характером ураження, станом потерпілого та наявністю підручних засобів для виносу. Наприклад, можна переміщати постраждалих на підстилках, листах фанери та ін. Найбільш зручним засобом транспортування потерпілого є санітарні носилки.
Одним з надійних способів транспортування постраждалих є перенесення на лямці, складеної кільцем або вісімкою. Укладати потерпілого на носилки необхідно наступним чином: носії підводять руки під його голову, плечі, таз та ноги, одночасно обережно піднімають, пересувають його в сторону носилок та опускають на них. Можна брати потерпілого й за одяг.
Імпровізовані носилки можна влаштувати за допомогою підручних засобів (пальто, простирадла, ковдри, намети та ін.), прив’язавши їх до двох жердин. Постраждалих можна також виносити на спині або на руках: способом “замком з трьох рук” або “замком з чотирьох рук”. При цьому важливо забезпечити максимально зручне положення потерпілому, особливо пошкодженої частини тіла. Найкраще класти потерпілого на спину або здоровий бік.
При пошкодженні руки її укладають на груди, пошкоджену ногу злегка згинають в коліні та укладають на скатку одягу, подушку. Людей з пошкодженням щелепи слід укладати на носилки обличчям вниз, підклавши під лоба валик з одягу. При пошкодженнях хребта та тазу постраждалих транспортують в лежачому положенні на щиті, при пораненнях в груди – в напівсидячому положенні.
Своєчасне та правильне надання першої медичної допомоги рятує життя потерпілому.
Для навчання населення навичкам надання першої допомоги на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, центр здоров’я, краси та успіху «The Vesnina Group» для всіх бажаючих проводить безкоштовні заняття з надання першої медичної допомоги.Значення першої медичної допомоги важко переоцінити. Своєчасне та правильне надання першої медичної допомоги не тільки рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або пошкодження, попереджає розвиток важких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.+
У багатьох випадках для того, щоб врятувати життя людини, необхідні правильні дії оточуючих в перші хвилини до приїзду «швидкої».
Коментарi