.jpg)
Спочатку дитина сприймає батьків як найкращих друзів, але не завжди ця дружба триває довго. Деякі батьки дивляться на інші сім'ї, згадують досвід їх особистого дитинства, звертають увагу на страхи стосовно дитини та методів її виховання. Деякі читають книжки по вихованню, приймая все написане за інструкцію, не довіряючи особистій думці та почуттям до дитини. Деякі, навпаки, керуються тільки почуттям, незвертаючи уваги ні на поради, ні на результати їх виховання. Часто батьки, відчуваючи свою владу над дитиною, міняють свою позицію друзів на позицію володарів, очікуючи від дитини підпорядкування і поваги, але роблячи помилку за помилкою: принижуючи дитину за її відсутність життєвого досвіду, ображаючи її за недостатнє володіння тим чи іншим навиком, забороняючи робити те, що регулярно роблять самі.
Тому відносини з дітьми поступово заходять у глухий кут, дитина перестає розуміти, що від неї вимагеється але для неї стає зрозумілим - батьки не є друзі, з тієї простої причини, що друзі так не поводяться. Дитина замикається у собі або по-іншому висловлює протест проти цієї складної ситуації. І для дитини ця ситуація більш складна за умови, що вона залежна від батьків і не може це змінити, так само, як не може захистити себе та свої інтереси. Тоді батьки часто звертаються до покарання з метою продемонструвати неприйнятність ними поведінки дитини або байдуже займаються особистими справами, незважаючи на дитину. Покарання чи байдужість - захисні механізми, це набагато легше, чим розібратись що коїться з дитиною, це потребує менше часу чим двостороння повчальна бесіда, вербальне висловлення емоцій та почуттів, це захищає батьків від освідомлення власного безсилля. І діти теж не можуть навчитися висловлювати почуття один одному, але вони з превеликим бажанням карають один одного при найменшій можливості або стають байдужими до усіх навколо.
Жорстокість породжує жорстокість, байдужість породжує байдужість. Вони ніколи не навчать дитину думати, аналізувати свою поведінку. Яким же чином формується у дитини почуття відповідальності, совісті, провини? Перш за все - це звичайно приклад і реакція батьків, розмова з батьками, але без погроз, а з бажанням допомогти власній дитині. Щоб змінити дитину і її ставлення до батьків, перш за все необхідно почати мінятися батькам. Необходно аналізувати свої вчинки стосовно дитини, якщо ви не знаєте як поводитись скажіть це дитині, скажіть, що вас засмучує, скажіть, що ви маєте досвід виховання тільки з особистого дитинства, і що саме ви вважаєте в цьому невірним і чому, спитайте дитину, що може змінити її ставлення до тих речей які засмучують вас. Якщо дитина зробила щось невиправне покажіть їй це, скажіть, що ви не можете це змінити але вам хотілось б. Демонструйте дитині результати її вчинків і дайте їй зрозуміти що це змінило ваше спільне життя або плани, що треба це виправляти, а це важче, чим поводитись інакше наступним разом. Дитина сама повинна думати та приймати рішення стосовно своїх вчинків але тільки з вашою допомогою вона навчиться розуміти їх та виправляти. Будьте відвертими з дітьми, це дуже гарний приклад, не бійтеся втратити авторитет, ви втрачаєте його своєю слабкістю, караючи дитину, а бути відвертим, чесним, справедливим - це є проявлення сили характеру, розуміння, терпіння, поваги. Або тільки поважаючи дитину як дорослу людину, можливо домогтися її прагнення поважати та слухати вас.
Як часто у вашому дитинстві ви чули подібні фрази і використовували ви їх коли небудь у розмові з вашою дитиною?
-Ти що оглух(ла)? Сказав (сказала) "ні" - значить "ні."
-Чому? Тому що Я так сказав (сказала)!
-Відстань від мене!
-Швидко йди роби що я сказав (сказала)!
-Я не можу тебе чекати! Коли ти почнеш слухатись з першого разу? Негайно йди сюди!
-Скільки тобі років що ти вчиш мене? Ти спочатку дорости до моїх років, потім будеш говорити.
Коментарi